Все нещастя людей лише від того, що вони не вміють спокійно сидіти <у своїй> кімнаті. 

У своїй незавершеній книзі Думки в розділі Розвага Блез Паскаль розмислює над тим, що потрібно людині щоб бути щасливою, а також підіймає питання, яке мало місце бути протягом всієї історії людства: Як спокійно сидіти в своїй кімнаті. 

“Зміни себе і ти зміниш цілий світ”

Здебільшого для людини спокійно посидіти видається чимось на рівні з катуванням. Звісно Паскаль розглядає цю думку не лише буквально. Фізично нам всидіти в своїй кімнаті важко, але також мова йде про душевний неспокій, про потяг людини до влади, до привілеїв, до грошей, до того, що людині завжди мало і хочеться більшого. Якби людина вміла, або ж навчилася спокійно сидіти в своїй кімнаті у нас взагалі напевне не виникало б таких людських проблем, як зради, війни, вбивства, обман і історія людства можливо була б не такою кривавою. Але звісно це просто утопічна картина, якої нажаль напевне ніколи не буде. Не хочеться просто думати про спорчену людську природу, яка не дозволяє людині знайти спокій, хоч той самий Паскаль каже інакше. 

Левова доля розвитку особистості відбувається наодинці, але це не простий шлях, настільки, що можна навіть говорити про виключність тих одиниць, які занурюються в свій світ, і перефарбовують цю темряву в світло, слугуючи таким чином не лише собі, але й людству. Це ніяке не перебільшення, кожен відіграє свою роль в цьому спектаклі життя, і яка вийде постанова залежить від гри кожного актора окремо. Недарма побутує такий вислів, на якому я особисто сильно сконцентрувався після прослуховування Gojira, їхньої пісні Silvera: "коли ти зміниш себе, ти зміниш цілий світ". Змінити цей світ шляхом донесення інформації, посилів напряму глупо і навіть неможливо напевно. Сказати людині напряму, що від тебе насправді багато що залежить, це як сказати дитині Не їж шоколадку, їж краще яблучко. Та вона подивиться на тебе і скаже іди до бісу. Саме тому внутрішній імпульс, особисте бажання, сміливість прийняття відповідальності єдиний варіант для людини почати мінятись, лише тоді, коли ти особисто відчуєш момент потреби змін і ця потреба змусить тебе почувати себе не в своїй тарілці, вона як та маленька дитина, яка не може заснути і кричить цілу ніч всередині твоєї душі, ти можеш не розуміти що відбувається і це цілком нормально. Всього один крок із зони комфорту і ти летиш.

Взагалі, якщо дозволите мені виступити зі своїм трансценденталізмом, буквально хвилинку, то безумовно дерево людства - спільне, як існує і спільна одна мета на всіх - впевнений низка особливих знає відповідь, яку я не буду приводити. Кожен з нас різниться, немає двох однакових людей, немає двох однакових долей, в кожного своя ціль та мрія в житті, але з іншої сторони, всі люди проживають одне життя, одну долю, в кожного з нас в принципі, якщо подумати, що заслуговує на увагу та цінність в цьому житті, одна ціль та мета, яка повинна об’єднувати, а не розділяти. Розділяє вона виключно перемішуючись із людською глупотою. Але щоб дійти до цього треба мати сміливість зробити крок на шляху пізнання себе. Тому що світ змінюється в зовнішній формі в останню чергу. І от на запитання як пізнати себе нехай кожен подумає, що для цього треба зробити. Я зі своєї сторони, в межах цього відео відповідаю: усамітнюватись. Але це треба робити правильно, тому що Якщо просто взяти і різко відрізати від себе якись психологічний шматок, то він настільки сильно заниє, що в певний момент ти просто очевидно зірвешся і знов вниз головою в ту саму яму, з якої виліз. 

Звісно, говорячи про усамітнення не можна говорити лише про позитивні аспекти, тому що перебування на самоті взагалі балансує між багатьма крайнощами і пізнання себе веде не виключно світлою стежинкою, тому що не багатьом своє я одразу сподобається та й заводить таке пізнання не виключно до просвітлення і піднесення, але і до затемнення, занепаду, усвідомлення двозначного в плані сприйняття парадоксу: з однієї сторони людина - невимовно маленька комашка, пилинка в цій всесвітній Сахарі, з іншої - людина не має ніякої цінності, окрім як самої себе. З однієї сторони ти усвідомлюєш красиву картину життя, з іншої усвідомлюєш гірку правду смерті. Ти починаєш усвідомлювати ілюзорність свого я, і ти в своїй важливості для себе починаєш розуміти свою неважливість для інших та оточуючого. Хтось скаже що це вже з буддизму, індуїзму, там щось із Гессе, але не зовсім. Так, Гессе пише надзвичайно цікаві речі на цю тему, і я дуже багато цитат міг би привести із його Степового вовка, Сідхартхи, наприклад: "розпачливе чіпляння за своє “я”, за життя - певніша стежка до вічної смерті, а вміння помирати, скидати оболонку, вічно жертвувати своїм “я” задля змін веде до безсмертя". Це правда, але це не буддизм, це не індуїзм і це вже точно не вигадано Гессе. Це об’єктивна правда передана та поміщена в догми тієї чи іншої релігії, вірування, вчення. Вона наче висить в повітрі і кожен самітник, кожна віруюча людина, духовно збагачена людина знає про неї. Та й на підсвідомому рівні мені здається кожен розуміє це. Різниця розвинених осіб і нерозвинених в тому, що нерозвинені намагаються з цим боротись, вони хапаються за своє я, так наче нічого окрім нього в них немає, вони як Гарі, які повірили що в їх душі живе лише дві сутності - людина і вовк. І вони не відпустять себе, вони будуть боротися за себе, і навіть не подумають відпустити себе, таким чином відкриваючи двері в світ душі, відкриваючи мільйони різних версій себе. Замість того щоб зайти в цей світ дзеркал вони ціле життя проводять стоячи лише перед двома дзеркалами. Але про Гессе ми ще поговорим. Наразі ми просто наголосимо та запам’ятаємо одне. Усамітнення це не лише дзен і спокій, це бурі і шторми, це ясна сонячна погода та незносний арктичний холод, це шлях до самого себе та двері в інший світ, літературизуючи це пізнання власного пекла і рая, але краще так, як на мене, ніж проводити своє життя, в тихому, спокійному світі самозабуття та по суті самозречення.

Переваги та недоліки перебування наодинці

Недоліки перебування наодинці можуть вміщати в себе також відчуття покинутості, коли ти відчуваєш наче ціле місто, цілий світ живе, якось святкує це свято життя, а тебе єдиного не покликали на цю вечірку, також недоліком може бути розвиток замкнутості, і чим довше ти перебуваєш наодинці, тим кількість замків буде все збільшуватись, ти можеш перестати розуміти чим живуть люди, твоя манера спілкування з іншими може змінитись, навіть в тому що дуже часто коли при спілкуванні з людьми ми повинні надягати певні маски, вести себе певним чином, без лицемірства іноді нікуди, проблема в тім, що тобі може стати дуже тісно і ти будеш спілкуватись з відкритим обличчям, що не завжди добре для інших, я навіть не згадую вже про те, що думка інших про тебе може змінитись, твої особисті вподобання в музиці, кінематографі, психології, літературі, філософії, живопису, у вірі, можуть досягти таких висот чи широт, що тобі може просто стати нецікаво вести поверхові розмови з поверховими темами, ти будеш шукати однодумців, а врешті зрозумієш, що їх не так багато. Тривале перебування на самоті може також призвести до небажаних емоцій, які людина в своєму розумінні по-правильному буде придушувати, що може скластися в доволі неприємну картину фізичної та психологічної самотності і звісно депресії, які безперечно в першу чергу виступають негативними супровідниками в житті людини. 

Щодо самотності та усамітненості. Усамітненість, виступає відповідником англійського solitude: це свідомий вибір бути наодинці і насолоджуватись компанією з собою. Самотність є відчуттям ізольованості людини навіть в оточеннні інших людей і розглядається здебільшого, що не дивно, в психологічному аспекті, як небажаний стан усамітнення, соціально-психологічне явище та емоційний стан людини, і таким чином таке пояснення виступає непрямим, але відповідником ангійського loneliness. 

Але В той чи інший час, та чи інша людина, з тим чи іншим темпераментом та рівнем соціалізації залишається на самоті (Як Робінзон Крузо) і чим вона обернеться для такої людини - залежить від самої людини, яка залишиться на самоті із питаннями: чи цікаво тобі перебувати з самим собою, чи знаєш ти чим тобі зайнятись коли ти наодинці, чи є в тебе вагома альтернатива спілкуванню з іншими людьми, та іншими можливо незручними запитаннями. Можна собі уявити канат усамітненості, яким людина йде, тримаючи баланс. Упасти в самотність дуже легко, якщо не вмієш триматись усамітненості.

Усамітненість та Самість

Усамітненість в нашій мові до речі стоїть на диво поряд із самістю, що є ядром нашої особистості, англійське self, що є архетипом за Карлом Юнгом об’єднання свідомого (Анімус - чоловічого начала) та несвідомого (Аніма - тобто жіночого начала) людини, а також ядром . Це об’єднання можливе під час проходження людиною процесу індивідуації, що також звісно було описано Юнгом в його книзі і сам процес є найважливішим в становленні людини унікальним самосвідомим індивідом, окремою ідентичністю з чіткою ціллю та метою в житті. І повертаючись до питання придушення своїх емоцій, то проблема такого придушення полягає в тому, що вони нікуди не діваються, вони просто впадають в набагато глибше озеро твого несвідомого, архетипом якої є Тінь - в яку виливається увесь потік придушення своїх бажань, емоцій, переживань, яка є уособленням того, що ми не хочемо бачити в своїй свідомості, те, що ми відкидаємо і не сприймаємо як частину себе. І для того щоб доходити самості, тобі не потрібно ховатися від своєї Тіні. Але для того щоб від неї не ховатись, ти спочатку повинен її знати, так як вона це частина тебе, ти повинен бачити її, усвідомлювати її наявність та присутність. Ми стовідсотково з вами ще поговоримо про Карла Юнга і його архетипи, це океан цікавості та інтересності, але на зараз просто ми поставимо крапку на Юнгові наступним фрагментом із його книги: “… якщо якась внутрішня обставина справи не буде усвідомлена, тоді вона відбуватиметься ззовні у вигляді долі, тобто коли індивід залишається цілісним і не усвідомлює своєї внутрішньої суперечливості, то тоді світ змушений оприявнити той конфлікт і розділитися на дві половини.” (Aion: Христос символіка самості - 126). В інтернеті ходить більш лаконічне формулювання цієї цитати, яка напевно видасться більш легкою до розуміння: Поки ти не зробиш несвідоме свідомим, воно буде керувати твоїм життям, і ти будеш називати це долею. 

“Мислю - отже існую”

Кожен з нас має дар та привілегію мислити, давати життя думкам. Паскаль каже, що “Мені легко збагнути людину без рук, без ніг, без голови, бо лише досвід навчає нас, що голова потрібніша за ноги. Але я не можу збагнути людину без думки. Це був би камінь або скотина.” Людина постійно про щось думає. Якби в нас була така можливість як вимкнути діяльність мозку, можливо б жилось іноді набагато легше, але такого вимикача в нас немає. Наодинці думки - це може бути пекло може бути рай. Позбутись їх, ховаючись від них, не варіант, Паскаль пише що: “єдине благо людей полягає в тім, щоб їх відволікали від думок про їхнє становище чи якесь заняття, яке б відхиляло думки від цього питання, чи якась приємна і нова пристрасть, що їх займає <без останку >, чи гра, лови, якась захоплива вистава чи, врешті, так звана розвага”, тому співладнати із ними, сортувати, фільтрувати, відстежувати, фіксувати, важливо записувати свої думки, мати в себе нотатник своїх думок, правда краще стежити, щоб ніхто туди не зазирнув не дай Боже, це набагато вірніший варіант. Тому що згадуючи Декарта Я мислю - отже існую. Cogito ergo sum, то на підставі думок цих двох осіб можна виснувати, принаймні зробити такий поверховий висновок, що мислення належне людині. Людина без думок, це не людина. Наші думки це наша сокровенність, про яку знаємо лише ми, боятися своїх думок, це боятися свого сокровенного, по суті це боятися самого себе, можливо непізнаного себе, але в житті кожної людини все одно прийде час зустрічі із самим собою, просто чим довше ти цю зустріч відтягуєш, тим тобі важче буде пізнати самого себе, адже бути чужим для самого себе це напевно найвища міра покарання і найрозповсюдженіший вид хвороби. Чому багато з нас є чужими для самих себе: ми вже проговорили з вами це. Боязнь перебування наодинці, боязнь своїх думок, невміння з ними жити, боязнь самого себе, знаходження розради деінде - це все речі та фобії, які легко перемогти, потрібне просто невеличке бажання, питання в тому чому цього невеличкого бажання в багатьох не виникає. Мені здається це через недалекоглядність та перевагу в 99% людей короткострокового задоволення від задоволення пожиттєвого, я буду дуже радий якщо помиляюсь з відсотком. Набагато легше про щось свідомо не думати, про щось свідомо забути, наприклад нікому ж не подобається пам’ятати про свою смертність, нікому не подобається думати про речі, які дійсно важливі, такі як Я в цьому світі, Мої особисті стосунки із Богом, моє ставлення до самого себе, моя любов до себе і іншого, чи щось наподобі того, щоб зробити щось вагоме в своєму житті, щось створити, дати життя чомусь новому, чогось добитись, подарувати цьому світу свою любов - це все речі, деякі просто покрутять біля віска і скажуть бовдур. Ніцше В своїй Ранковій Зорі пише (177) що вони є заручниками щоденних подій, вважаючи що керують ними, - бідолахи, якщо волієш на сцені грати героя, не варто думати про хор, ба більше, не варто навіть знати про те, що хор існує. Можливо це я якось песимістично на це дивлюсь, переконайте мене в іншому. Переконайте мене в тому, що люди живуть свідоме життя, що людина людині не вовк, що людина самій собі не вовк, що людина може всидіти в своїй кімнаті і їй через два дні не треба буде викликати швидку, бо труби горять. Люди це здебільшого стадо із стадним менталітетом, несумісним із індивідуальністю та її розумінням. Це не вирок, кожен в спромозі змінити ситуацію, кожен може вийти з цього кола, але як ми вже проговорили, внутрішній імпульс, розуміння навіщо, особисте бажання та розуміння що зовнішні зміни - це останні зміни, що приходять. Дуже багато людей починають міняти світ не з того кінця.

“Ментальна діарея”

На шляху єднання із самим собою, в межах мислення, може виникнути доволі логічне бажання не думати про певні речі. Це пастка мислення, тому що як пише Садхгуру в своїй Внутрішній інженерії “якомога більше ти будеш бажати про щось не думати, тим більше ти будеш про це думати”. Те про що не хочеться буде приходити в першу чергу. Особливо якщо ти будеш характеризувати це щось як негатив, як темряву, як прояв свого містера Гайда, та хто читав Химерну пригоду з доктором Джекілом та містером Гайдом знають про що мова. Проблема в тім, що цей містер Гайд лише сильнішає від того, що йому забороняють себе проявляти, принаймні методом: сиди тихо і не висовуйся. В певний час він просто зжере доктора Джекіла. Він його розтрощить і залишить від нього самісьньке ніщо. Що робити? В першу чергу варто відходити від категоризації своїх думок: хороші, погані, позитивні, негативні. Це просто думка. Значення думці, як і слову надаємо ми. Є бажані думки, є небажані думки. Є свідоме мислення, є несвідоме, яке Садхгуру називає діарея. Ти спочатку створюєш негативні думки, вважаючи їх такими, а потім сам же ведеш з ними боротьбу. Є в цьому коді якась помилка. Щоб зупинити цю діарею, перш за все тобі потрібно перестати вживати погану їжу. Тому що проблема в стимуляції своїх мізків проявляється не в активній стадії, не тоді коли ти їси, але коли відпочиваєш від такого відпочинку, тобто в пасивній стадії проявляється уся темна сторона. Коли ти починаєш думати не про бажане та небажано думати. Тому що все має своє пояснення та причину. Я не кажу, що прихід певних думок зумовлений тим то тим то, але зв’язок між тим, яку їжу ми даємо нашому розуму, і тим, що він породжує скажімо так, є. 

Ми знаємо що мистецтво це річ возвишена, і зводити його до двох-трьох тлумачень - значить позбавити мистецтва цієї самої невимовної краси та спробувати описати те, що опису не підлягає. Воно походить із тих речей, які можливо лише відчути, а відчувати - значить осягати мистецтво. Відчувати себе і свою присутність, свого роду - бути в моменті і відчувати силу моменту тепер це і є, як на мене, мистецтво перебування наодинці.

Ваш,

ЧілНадБугом / 2024