Вступ

Самовиражатися для людини так само важливо, напевно, як дихати. Є різні способи самовираження, але найдієвіший з огляду на духовне збагачення та прояв свого внутрішнього світу є безумовно творчість. Творча сторона присутня в кожному з нас і проявлятись вона може в найдрібніших аспектах нашого життя. Тобто це не обов’язково написання картини чи якогось літературного твору, творчість виходить далеко за межі цих речей. Людина це дуже сильний приймач, який черпає та отримує енергію з джерела. Думаємо ми про те чи ні, але всі ми знаходимося у всесвіті, який є вічним процесом творення, який є годинником, який є згустком енергії і все що нас оточує сповнене життям та по своєму відіграє роль творіння. В наші моменти творчості ми не думаємо ні про що окрім того, чим зараз займаємось, той хто мав радість їх досвідчувати знає, що ці моменти вони непередавані, їх можливо лише відчути. Це стан, коли ти створюєш і даєш життя чомусь новому, це стан безмежної любові та високого почуття зближення із Творцем чи що, коли ти відчуваєш як тебе переповнює сила творіння та можливо в поодинокі моменти відчуваєш як робиш щось правильне, щось світле, щось добре. 

Стан творчості

Про стан творчості говорить зокрема й Джидду Крішнамурті, і на запитання чому суспільство занепадає він говорить, що одна з головних причин полягає в тому, що ми як особистості перестали бути творчими, а творчість особистості проявляється в звільненні від авторитету. Тобто психологічне та духовне наслідування інших призводить до того, що людина не стає цілісністю, але машиною або пішаком, коли людина вписується у певну соціальну чи релігійну формулу. Тому безумовно творчість охоплює руйнування і бажання звільнитися. З цього викладу від Крішнамурті ми також можемо підхопити важливий момент, який має рушійну силу: це те, що творчість іде зсередини. Про що це говорить. По-перше підіймаємо відвічну проблему буття: чи зовнішність формує внутрішність, чи внутрішність формує зовнішність? Маємо аргументи для кожної із сторін, але ми сфокусуємось на наших думках, і те що наші думки матеріальні і слугують побудниками до дії. По-друге якщо творчість іде зсередини, значить не позбавленим сенсу буде пізнання себе. Наступне запитання: як пізнати себе? В свій час вислів пізнай самого себе надихнув Сократа перейти від риторичного запитання: що я можу знати до що я можу зробити? І це вже правильне запитання. Тому що людина пізнає себе в процесі, а не в результаті. І творити це те ж що пізнавати себе, а отже продовжуючи тему Крішнамурті - ставати вільним. 

Творячи, в сенсі натхненного руху, людина зближається із своїм опікунським духом, творчим духом всесвіту - із генієм. Проблема полягає в тому, як пише Алістер Кроулі - що геній має всі знання й тлумачення, та єдине, що його обмежує - це сила розуму його медіума. Наші очі бачать лише те, що мозок готовий сприйняти, а лише уявити собі що є якась частинка, якийсь дух всередині кожної людини, який знає все, для якого обмежень, окрім як свого носія немає. Це важко уявити, ще важче сприйняти, але легко відчути, коли ти в цьому стані. Ти наче згадуєш уже знане, ти не пізнаєш, але згадуєш. Тут я просто не можу обійти стороною Платона і Сократа, для яких усі знання, які ми набуваємо в цьому світі є нічим іншим як пригадуванням: Отож, якщо, народжуючись, ми втрачаємо те, чим володіли до народження, а потім за посередництвом чуттів відновлюємо знання, якими володіли раніше, то хіба те, що ми називаємо пізнанням, не є відновленням знання, яке вже колись нам належало? 

Думки та звички, які не сприяють творчості

Рік Рубін, який переконує, що творчість це фундаментальний аспект людського буття в своїй книзі склав список, який я вам презентую, але з цілої книги це крапля в морі. Можливо таке, що ви не знаєте хто такий Рік Рубін, то якщо в двох словах це продюсер, мастистий продюсер, альбомів Linkin Park, System of a Down, RHCP, Slayer, Johnny Cash, Slipknot, Metallica, Rage Against the Machine, Tom Petty, це я вибірково перераховую кого я слухаю, але там список спродюсованих ним альбомів набагато значніший. Це приємна і світла людина, я не знаю наскільки переконливо звучить це з сторони, але мені завжди приємно його слухати, інтерв’ю, подкасти, а тепер у нас є його книга, і ми можем його ще і читати, чи не здорово це. Але повернімось до списку. Кожен із пунктів витікає з іншого і вони нерозривно пов’язані. І перше що Рік зазначає цілковито відгороджує тебе від творіння це

• Вважати себе недостатньо хорошим - ви не можете бути недостатньо хорошим. Я дуже часто млію перед тим, що я чогось не знаю, я чогось не вмію, я не заслуговую на те чи інше, але це все нісенітниця. Творити може кожен, це філософія всім відомого мульта і вона як ніщо інше підходить сюди. 

• Відчувати, що вам бракує потрібної енергії - енергія не прийде і не накопичиться, якщо по-перше нею будуть розкидатись абикуди, на абикого, по-друге вона не прийде до того, хто її очікує, по-третє відчуття що вам бракує енергії може слугувати своєрідним закликом до дії. Перше що допоможе повернутися в колію це медитація. Не потрібно ніяких додатків, не потрібно конкретної музики чи стану, чи часу доби, просто бажано поза лотоса, закрити очі і просто дихати, фокусування на своєму носі, на своїй долоні, на своїй руці, на своєму хребті, я особисто роблю 100 повільних вдохів-видохів, це суто моя цифра, мені так зручно, ви можете собі обрати по бажанню, потім прогулянка, не зважаючи на те яка погода 10 - 20 хвилин це законно прогулятись не за продуктами в магазин чи по справам між іншим, а наміренно виділити цей час для себе, це важливо, з якою метою ми виходим на двір, Насім Талеб в своєму Прокрустовому ложі говорить що Якщо вам потрібна музика для того, щоб пройтись, не ходіть зовсім; і, будь ласка, не слухайте музику, ну і ще такі нудні речі як правильне харчування, пиття чистої негазованої води, здоровий відпочинок, сон вночі, ну загалом рухаємось далі

• Вважати загальноприйняті правила абсолютною істиною - правила існують для того щоб їх порушували, це звучить нігілістично, протизаконно, це нормально. Для творців відчувати себе порушником приємлимо. Я побоюсь сказати необхідно, але можна. Творчість підрозумовує вихід за межі, не буває творчості по плану чи зарання прописаному сценарію. Творчість це як вже зазначалось давати життя чомусь новому, воно може бути настільки маленьке, що може видаватись смішним, але це так, акт творіння, наш стан творчості це знову ж таки необов’язково картини, література, вишивання, ні. Наша творчість може проявлятись навіть в тому як ми одягаємось, як ми приготуємо собі сніданок, як ми зробимо щось чого ми раніше не робили, тобто виходимо за межі цього правильно, закоренілого, протоптаного шляху. Тому що про творчість можна говорити в багатьох аспектах: це стан, це процес, це результат. Я наведу цитату із нотаток теоретичного характеру Олександра Богомазова: він правда пише про мистецтво, але нам сьогодні це підійде, про відмінність творчості і мистецтва ми з вами ще поговоримо, але зараз просто цитата з його роботи: І в свою чергу мистецтво це те ж відображення особистості, але можливе лише при вільному ставленні особистості до мистецтва, а також відсутності догм в останньому. Далі 

• Не бажати виконувати роботу (лінуватись) - особисто я б розділяв здорову лінь і нездорову. Справа в тім, що я особисто багато лінуюсь, я можу багато часу проводити на дивані, не роблячи нічого, просто як то кажуть втикаючи. Я себе за це не хвалю, але те що я лінуюсь, не означає, що мій мозок лінується зі мною, наші мізки це взагалі унікальний екземляр творіння, це наша біда і це наше спасіння, лінуючись фізично я не лінуюсь психологічно, ментально, я не знаю як ще це описати, але в цей період, коли ти нічого не робиш, в ньому є якийсь шарм, все ж мені здається краще нічого не робити, ніж робити нічого, в цей період можуть приходити якісь відповіді, можуть приходити ідеї, яких ти взагалі не чекав, ця тиша фізична може пробудити, привести до того чого ти сам навіть не очікував, це здорова лінь, але коли у тебе відкритий проект, твоє творіння висить в повітрі, і ти замість того, щоб його привести до ладу, лежиш і на дивані показуєш дулі горобцям то це вже біда, і тут ми плавно переходимо до наступного пункту це

• Не доводити роботу до її найвищого прояву (згасати) - а як ми закінчимо нашу роботу, якщо в нас немає енергії, якщо ми лінуємось, якщо ми нічого не робимо для того, щоб себе привести до ладу. Тому що творчість також можна розглядати вже як результат внутрішньої гармонії, а якщо в нас панує дизбаланс, дизгармонія, нерівнодушність. Це просто стає неможливим. Ще є такий цікавий момент, можливо вам також це відомо, як тебе наче щось відтягує від закінчення, цей остаток стає таким тягучим, незрозуміло і безпідставно він стає ярмом. В такі моменти просто потрібно брати гору, ставати і робити через нехочу, тому що в інакшому випадку ти будеш просто чекати підходящого моменту, а він все не приходить і не приходить. Потім

• Ставити перед собою настільки амбітні цілі, що вам важко почати - інша назва цьому пункту наполеонівські плани. Завжди потрібно пам’ятати я говорив про це вже в іншому відео, велика перемога складається із низки маленьких перемог, інакше кажучи, велика ціль досягається посередництвом здійснення маленьких цілей. Не варто захоплюватись і впадати в світ мрій, безумовно ціль повинна бути високою, але реальною до виконання. В ідеалі це гармонія бажання та можливості. Не потрібно не бути мрійником, але не потрібно й бути лише ним. На додачу приведу цитату із Приповістей Соломонових, вона сюди підійде мені здається: Кожна праця приносить достаток, але праця уст в недостаток веде (14.24)

• Вважати, що ви можете найкраще виконати роботу лише в певних умовах - творчим людям завжди щось не до ладу, але якщо на вас давить якась обстановка, умови їх завжди можна змінити. Я впевнений, що тут не лише про те, чи зручно вам сидіти на кріслі, це швидше про подолання про те щоб брати гору над зовнішніми чинниками, які можуть відволікати, які можуть шарпати, не давати сконцентруватись. Важливо пам’ятати, що навіть якщо ми не можемо змінити зовнішній чинник ми завжди можемо змінити внутрішній. Інакше кажучи, наше сприйняття моє сприйняття це те, що недоступно нікому, окрім мене.

• Потребувати певних інструментів чи обладнання, щоб виконати роботу - це все з розряду, “от я зараз куплю собі це це це і як зроблю” і в 90 % відсотках випадках ти нічого не зробиш, як в тебе з’явиться це щось. Не погано бажати більшого, не погано стремитись до кращого обладнання, але здебільшого, просто для тебе як для людини, буде набагато краще робити щось з тим, що в тебе є. 

• Припиняти роботу над проєктом, щойно стає важко - ми не зростаємо в легкощах. Нам не потрібні легкі шляхи, ми їх не шукаємо і також варто пам’ятати перший наслідок чи висновок із закону Мерфі: Все не так легко як здається. Якщо вже взявся за щось роби совісно, роби добре навіть коли ніхто не дивиться, не припиняй свою роботу, як тільки стає важко, тому що синонім важкості - це ріст, ці речі завжди йдуть поруч. 

• Відчувати, ніби вам потрібен дозвіл, щоб почати роботу або рухатися вперед - чий дозвіл потрібен? Кого чекати? Чого чекати? Мани небесної? Ніхто не прийде тебе ні рятувати ні допомагати тобі. Якщо не зараз, і якщо не ти, то хто? 

• Давати змогу потребі у фінансуванні, спорядженні чи підтримці стояти на вашому шляху - мені здається це все зводиться до психологічних блоків. До того ж таки що от зараз хтось прийде надихне мене, хтось дасть мені зараз грошей, профінансує мій проект, і тим більше мені ж це необхідно, звісно я без цього творити не буду, тому що завтра красивіше і сповнене моїх очікувань, а отже я трішки почекаю

• Мати занадто багато ідей і не знати, з чого почати - тут кожен нехай сам собі обирає як йому комфортніше працювати. Звісно мова про організацію своєї роботи, занотовування своїх ідей, поступова їх реалізація. Але от скажімо Стівен Кінг говорить що не потрібно записувати всі ідеї, які тільки тобі приходять, тому що найкращі з них, з тобою залишаться і без занотовування, а от Девід Лінч наприклад каже що ідеї вони як рибки, ми їх не створюємо ми їх ловимо, і суть в тім, що коли ти зловив цю ідею, вона неначе зерна, і твоя задача це довести її до якогось мінімуму, тому що вона хоче бути чимось. От, тобто тут індивідуально, як в кого виходить краще працювати з цим, але повертаючись суто до пункту, то це звісно не розпилятись, тому що ідей може бути повно, але згадаємо наші наполеонівські плани. Не варто

• Ніколи не завершувати проєкти - воно витікає власне з усього проговореного раніше, це і відсутність гармонії, балансу, енергії, це постійне відкладання та перекладання виконання роботи на завтра, це втрата інтересу до того, що ти робиш, те ж розпилення, принцип вітру, коли тебе несе просторами своїх ідей, мрій і візій, але відсутність стержня, відсутність до певної міри дисципліни, бажання дійсно займатись творчістю. Плутати творчий безлад із дизорганізацією і тому подібне 

• Звинувачувати обставини чи інших людей у втручанні у ваш творчий процес - знову ж таки, вмикаємо режим стоїка і розуміємо, що все залежить від нашого сприйняття ситуації чи обставин. Обставини завжди є, люди можуть також бути доволі часто поруч, і ще може бути дуже зручне бажання перекласти на інших відповідальність за власну слабкість та дезорганізацію

• Романтизувати негативну поведінку чи залежність - так, безумовно і люди які займаються і не займаються творчістю, не без своїх джмелів в голові, всяке може бути і поганий настрій, і агресія, і сум, і тяга до того, що дає ілюзорну енергію чи силу ну загалом багато чого може статись. Я не буду говорити як поводити себе зі своїми емоціями, тому що знаю що придушувати їх не можна, знаю також що по відношенню ні до себе ні до інших не треба спускати всіх собак з цепів, тут напевно треба шукати якусь середину, але чого точно не потрібно робити, то це займатись романтизацією. А от Ван Гог, а от Курт Кобейн, а от Тім Бертон там оце от оце. В кожного своє життя і кожен несе відповідальність виключно за своє. Якщо вже брати приклад то виключно хороші аспекти, а погані не сумнівайтесь вам і своїх буде вистачати, щоб поратись і працювати з ними, а не приймати як свою темну сторону таланту.

• Вважати, що для створення найкращої роботи потрібен певний настрій чи стан - є таке прислів’я в нас: ждали ждали та жданики поїли. Не хочу повторювати в сотий раз одне і те ж, не варто чекати нічого ні ззовні, ні зсередини. Я розумію, що можливо я говорю це як з теоретичної точки зору, а от з практичної може хтось запитати, якщо в мене немає натхнення, якщо в мене немає бажання, якщо я погано себе почуваю, ну як це стати і просто робити. Я скажу що я чудово вас розумію. Давити на себе не потрібно. Це зайве. Варто собі давати час на відпочинок, на трішки полінитись, на те що приділити час та увагу собі, своєму тілу та духу. Можна в такі моменти говорити собі навіть в слух так: зараз я лінуюсь, зараз я не хочу цього робити, але я не ледар, я не прокрастинатор, сьогодні чи зараз в мене відпочинок, але пізніше там або завтра я стаю до праці. Тому що в першу чергу, взагалі це повинно приносити задоволення, це має бути потрібно в першу чергу тобі.

• Вважати інші види діяльності та обов’язки важливішими за відданість мистецтву - ніщо не може бути кращим за творчість. Це легко сказати, але це потрібно відчувати. Тому що вона підрозумовує працю і ріст, розвиток і пізнання, вихід за межі та повалення старизни, створення нового, в тебе розвивається навичка приділяти час та увагу правильним речам, тебе починає тягнути до правильних речей, про які тобі ж самому собі не потрібно нагадувати, ти починаєш помічати, що важливо, мистецтво помічати це несусвітня річ і невід’ємна ознака та набуття будь-якого творця та митця, в тебе одним словом відкриваються очі, ти починаєш бачити, що безцінно

• Відволікатися й гаяти час - цінність часу набувається лише тоді, коли в нас його не стає. Тому що коли в нас його повно, це жахливо насправді коли ти не знаєш куди себе діти, що тобі робити, чим зайнятись. Висновок один: занадто багато свободи, як власне і всього іншого, погано. Існує Закон Паркінсона, який я думаю вам відомий, він говорить про те, що будь-яка робота завжди заповнює весь відведений на неї час. І якщо ти сам собі не встановиш і не встановлюватимеш певні обмеження то, по-перше це зроблять інші, а по-друге без цих не обмежень, парадоксально але меж, які ти сам собі встановлюєш ти отримуєш істинну свободу. Свій час потрібно цінувати, але не в тому розумінні щоб розглядати свій час як Франклін - час це гроші, ні, час це енергія, час це безцінний ресурс, час - це подарунок, яким розкидатися і пускати на вітер не варто

• Бути нетерплячим - всьому свій час, хто спішить той людей смішить. Кожен обов’язково отримає те, на що він заслуговує. Кожен отримає те, чого він прагне, кожен отримає по заслугам. І знову ж я приводив вже цей фрагмент в іншому відео із Книги Екклезіаста, але він буде доречний: Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом. Ми не знаємо що на нас очікує, але я особисто вірю в те, що ніхто ображеним не буде. Треба просто вміти чекати і терпіти і завершальний пункт це

• Вважати, ніби на вашому шляху стоїть щось непідвладне вам - ви найдосконаліше творіння в цілому Всесвіті, ви маєте настільки великий потенціал, що напевно самі будете ще шоковані тим що вмієте і знаєте, ви настільки неосяжна мініатюра Всесвіту, що вважати ніби на вашому шляху є щось, що може стати справжньою перешкодою це нонсенс. В цьому світі, ідеально облаштованому для нас, в цьому Всесвіті, який наче злагодженого годинника працює ідеальним чином, який слугує місцем для нашого перебування, який собою представляє неосяжний простір для творення, для вас просто протизаконно вважати себе недостойними чи дозволяти комусь чи чомусь ставати перешкодою на вашому шляху. Ви можете в це не вірити, ви можете про це не думати, ви можете применшувати своє значення, ви можете вважати себе інакшим чином, будь ласка це ваш вибір. Якщо комусь подобається думати про себе як про маленький гвинтік, пішака, машину, якщо комусь подобається думати про себе як про високорозвинену мавпу, чи навіть як про тіло наділене чимось більшим, будь ласка це ваш вибір, але кожна людина наподобі Ріка Рубіна, Джидду Крішнамурті, Олександра Богомазова, Алістера Кроулі, скаже вам чим ви є насправді. Ви є згустком енергії обліплена оболонками страху, сумнівів, власного тіла, власних думок, самоприниження і подібних речей, над кожною з яких кожен повинен працювати і доходити гармонії. Керуватися перш за все щоб ви не робили своїм серцем, тому що воно знає все, воно вміє все, але воно може лише шепотіти.Як пише Соломон: Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя.