Одного ранку, прокинувшись від неспокійного сну, Грегор Замза побачив, що він обернувся на страхітливу комаху. Так розпочинається твір вперше опублікований 1915 року, Перевтілення. Твір який небезпідставно вважається одним із якщо не найкращим твором чеського письменника, в якому на мою думку зійшлися усі зорі, темного, мрячного та абсурдного світу Франца Кафки. 

Світ Кафки

Якщо інші письменники дуже часто коли вигадують собі цікавішу долю, то Франц Кафка навпаки свою долю і її наповненість применшував. Вона нерозривно пов’язана із його творчістю, і сам же Кафка в листі до своєї коханої Феліції Бауер пише: “У мене немає інтересу до літератури, література - це я сам, це моя плоть і кров, і бути іншим я не можу”. Кафка ніколи не писав про те чого не розумів, саме тому навіть з огляду на певну безподійність в його творах, все одно ти не можеш поставити під сумнів правдивість написаного, цієї парадоксально правдивої вигадки. При його читанні ти потрапляєш в дивовижний світ літературного генія, який сам того не усвідомлюючи створював світ в який тобі не хочеться повертатись, але в який одного разу ти завітаєш, виходу з якого ти можеш і не знайти. Потрапити в кафкіанський світ - це потрапити в світ бюрократії, потрапити в Пастку-22 себто парадоксальну ситуацію, яку людина не може уникнути через суперечливість правил, це потрапити в світ покарання без злочину, де тебе судять за те чого ти не вчиняв (процес), це світ в який тобі зайти набагато легше, ніж з нього вийти (Замок). Це світ, в якому одного ранку ти прокидаєшся і навіть не усвідомлюєш того що ти прокинувся іншим, тебе це майже зовсім не цікавить, і в цій інакшості ти все ще намагаєшся пристосуватись до свого оточення, до своїх колег, друзів, родини, світу. Це світ в якому кожного ранку ти прокидаєшся і проживаєш день бабака не розуміючи мети та цілі своєї роботи, ти не в змозі осягнути нещастя в якому ти опинився, просто тому що твоє розуміння такого високого стану як щастя змінилось простою наявністю більшої кіпи документів. 

Ми знаємо, що у Кафки були м’яко кажучи не теплі взаємини із його батьком Германом Кафкою, які собою можливо породили найбільший вплив на життя, а отже творчість Кафки. Вічне невдоволення собою, комплекс неповноцінності, неспромога відповідати очікуванням батька, ненависна робота, самотність, сором, невизначеність у своїх почуттях, покинутість та література - це ті речі, перерахувавши які буде достатньо для того щоб описати життя Кафки, а отже основу його творчості. Кафка це той письменник, з яким відчути спорідненість особливо загубленим, людям, які відчувають несприйняття з боку інших та власну нереалізацію, чи то власну неавтентичність чи то покинутість буде дуже легко. Існує недуга, яку певні люди розділюють між собою. Звісно є причини чому цей письменник може видаватись комусь важким до розуміння, несприйнятливим, заплутаним, це той самий потік свідомості, коли письменник наче заглиблюється в свідомість оповідача і від його імені повіствує, коли письменник не займає ні однієї із сторін, він як незалежний провідник, і таким чином автор не дає вже готову їжу, до вживання, але сиру їжу, яку ще треба помити, нарізати, приготувати в свій спосіб, і врешті решт насолодитись, це звісно довший процес, але насолода від цієї ментальної їжі буде набагато більша, це може бути те ж меланхолічне овіяння, і це легко пояснюється наступним листом Кафки до свого друга Оскара Поллака: 

“Як на мене читати варто лише ті книжки, які тебе кусають і колють. Якщо книжка, яку ми читаємо, не будить нас запотиличником, нащо вона нам здалася? Щоб зробити нас щасливими, як ти пишеш? О боже, ми були б щасливі, навіть якби зовсім не мали книжок, а книжки, які роблять нас щасливими, ми за потреби могли б написати самі. Але нам потрібні також ті книжки, що впливають на нас, як нещастя, яке нам дуже болить, як-от смерть того, кого ми любили більше за себе, чи які вигнали б нас у ліси, геть від усіх людей, як самогубство, книжка має бути сокирою для замерзлого моря всередині нас.” 

Але є й набагато більше причин чому цей письменник може видатись близьким, навіть побратимом, який на власні очі це все бачив, який знає причини твого страждання, який знає як тобі важко, який розуміє трагедію самотності та закинутості в цей світ. Це його неприхованість, парадоксально, але в своїх літературних клубках, які Кафка понамотував в своїх творах, які читачеві треба розмотувати він не сказав ні одного неправдивого слова, що у тебе проблеми в родині Кафка як ніхто інший знає що це таке бути обузою для рідних, проблеми у стосунках з людьми - Кафка казав, що Людина в цьому світі — самотня комаха, якій нічого чекати від когось допомоги, проблеми на роботі - Кафка це явний представник подвійного життя, який вдень працював в страховій компанії, а вночі займався улюбленою справою - письмом, проблеми в шлюбі чи коханні - Кафка двічі пропонував одружитись Феліції, і сам же відмовлявся згодом від своєї пропозиції, такий от наречений був Франц Кафка, але мені здається це все впирається у його невпевненість, тому що бути чоловіком, мати дружину, будувати родину загалом це дуже вагомий крок в житті кожної людини, до якого потрібно бути готовим морально, психологічно, фінансово навіть фізично до чого Кафка явно був не готовий. 

Питання екзистенціалізму дуже яскраво присутнє в творах Кафки, і не рідко до числа екзистенціалістів приписують і самого Кафку. Відвічно він підіймає питання закинутості людини в цей світ, який не знає і не хоче знати що таке свобода індивіда, який неначе великого бюрократичного апарату з самого твого народження видає порядковий номер і прописує сценарій твого життя. Неприхований Тоталітаризм, кровожерливі акули комерції і канцелярій та борсання маленької рибки в великому акваріумі цього світу, яка раптово стала задихатися в цій гнилій воді бездуховності це те протистояння, з яким зіштовується кожен, хто хоча б спробував поглянути чи є життя за межами цього акваріуму. Кафка звісно знайшов вихід, він бачив життя за його межами: одним із них була література, і інший - смерть. 

Протягом його життя він неначе під руку ходив із безсонням. Але бачити свого ворога, як свого найближчого це по кафкіанськи. Він не намагався вилікуватись від неї, як не намагався зректися свого батька, цього тирана, який придушував особистість Кафки і гнобив його, а в своєму листі до батька, який так і не досягнув свого адресата, Кафка пише: загалом я ніколи не мав сумніву в твоєму доброму ставленні до мене. Стокгольмский синдром, виправдання та прив’язаність до свого кривдника може дуже багато чого прояснити в філософії Кафки. Хоча якщо подивитись на це під іншим кутом, під кутом скажімо того ж Ніцше, і його концепції Амор Фаті, яку чудово охарактеризував Роберт Пантано, сформулювавши її так: що може бути страшніше від опонента, який посміхається під час побиття, то уявити собі Кафку, який посміхається під час мордування дуже легко. Кафка навіть не спробує дати відсіч своєму опоненту, він, як то вже сформулював Ісус Христос підставить і другу щоку. Або можна згадати того ж Камю і Сизіфа, який приречений вічно котити вгору цього камінця, але якого нам варто, як каже Камю уявити собі щасливим, тому що Сизіф знайшов своє призначення, він за Камю осягнув усю абсурдність ситуації, абсурд життя, і просто прийняв своє покарання та перетворив його на своє щастя. Чи в цьому не з’являється яскрава постать Кафки?

Взагалі Кафка це яскравий приклад того як потрібно програвати. Існує окремий вид мистецтва, який напевне Кафка ж заснував: мистецтво бути лузером. Він із своєї слабкості черпав енергію. Кожен крок та етап в житті письменника пропитаний трагізмом та відчуженням. Біографію якого ти будеш читати умовно кажучи, а може і ні, зі сльозами на очах. Але по закриттю книги Кафки чи то його біографії, в той самий час поряд із трагізмом та абсурдом ти почнеш вбачати щось красиве, щось таке що ти почав бачити в цій суцільній темряві світу Кафки, і просто не можеш відірвати від цього очей. І твоє фокусування на цій маленькій дрібничці, яка засяяла перед тобою, собою в твоїх очах розвіює усю темряву. Яка стала частиною твого бачення історії та історій Кафки і про Кафку. Можливо це усвідомлення того, що не буває світла без темряви, добра без зла, Кафки без страждання. Можливо це усвідомлення того, що Кафка це людина, із когорти тих, які помирають заради чогось більшого, заради того, щоб донести до тебе дещицю світла, яку ти нарешті з радістю приймаєш. Можливо це усвідомлення того, що навіть в недосконалому світі, побудованому на брехні та зраді, в цій фізичній недосконалості, де ми всі мешкаєм, у своєму надзвичайно великому віддаленні від Бога, людина все ще достойна любові. Любити і бути любимою, достойна віри. Вірити і бути увірованою, достойна надії. Надіятись і бути надіяною.

Перевтілення

Чи бувало таке що одного дня прокинувшись ви зрозуміли що вже зовсім інша людина. Чи бувало у вас відчуття відчуженості від навіть здавалось би рідних людей? Чи бувало таке що інші люди, з якими ви можливо приятелювали раніше, мали близькі відносини в певну мить стають незрозумілими вам, чи можливо це ви стали незрозумілим їм. Чи навідувало вас відчуття неспокою від того, в кого ви перетворились чи перетворюєтесь? Чи зустрічалися ви з запитаннями на подобі: що з тобою сталось? чому ти такий тихий? ти не захворів? Тому що кожне з цих запитань почув і Грегор Замза, який прокинувшись навіть не турбується про те, в кого він перетворився, ні, його турбує лише те що він запізнюється на роботу. Його рідня осягнувши ситуацію якось намагається зробити вигляд допомоги, але по смерті Замзи все що від їх намірів залишається це полегшення. По прочитанню новели тебе не покидає відчуття несправедливості, яке безсумнівно, оточило Грегора, як він не виходить із кімнати, щоб не налякати в зайвий раз свою матір, як він ховається під ліжком, коли його сестра приходить чистити кімнату, коли він розуміє вантаж відповідальності до такої міри, який він несе перед своєю родиною, що йому байдуже на кого він перетворився, він лише розуміє, що йому потрібно віддати батьківський борг і навіть тоді, коли він чує, що батько давно вже виплатив цей борг, а гроші, які Грегор приносив кожного місяця додому він відкладав і по суті обманював свого сина, він на нього не гнівається, але акцентує свою увагу на виплаті боргу та необхідності відкладати на чорний день. З кожною сторінкою новели ти все більше переконуєшся в доброті та добродушності Грегора, протилежно своїй родині, яка з кожною сторінкою все більше виступає як інститут насилля та пригноблення. І по неволі ти запитуєшся а чи об’єкт перетворення, обраний нами, читачами, дійсно правильний? Чи дійсно ми читаємо про перетворення Грегора Замзи в огидну комаху? Можливо все ж про світ, який миттєво змінюється в своєму відношенні до тебе, як тільки ти перестаєш виконувати свої обов’язки. 

Перетворившись в огидного паразита, а саме такий переклад, із німецького Ungezie fer, або ж шкідника, Грегор вийшов за рамки безчуттєвого подорожнього торговця - комівояжера, і став надчуттєвим та сповненим жалю паразитом. Він згадує як не раз уже, прокидаючись уранці, відчував якийсь легенький біль та коли вставав, усе миналося. Так і цього разу він, сподіваючись на це, очікував що вона пройде, та видно не судилося. Коли біль знаходить свою форму - то це форма інакшості, і коли вона досягає певної межі, шляху назад може вже не бути. Те що Грегор не акцентує свою увагу на тому, в що він перетворився - може слугувати приводом для роздумів над тим, чи змінився при зовнішньому перетворенні Грегор внутрішнє. В цьому й полягає дилема метаморфози, тому що внутрішнє Грегор не змінився. Він був доброю, чистою, світлою людиною. Він став паразитом в очах інших. Його інакшість досягла такого високого рівня, що інші просто не можуть його бачити інакше як в подобі жахливого монстра як називає його сестра і використовує по відношенню до нього такий особовий займенник як Воно і врешті решт він помирає і як Кафка описує його смерть: “Про свою сім’ю він згадував зворушено й любовно. Він тепер був ще більше, ніж сестра, переконаний, що мусить зникнути. Так він лежав, аж поки годинник на вежі пробив третю годину ранку, і думки його були чисті й лагідні. Він дожив ще до тієї хвилини, коли за вікном почало світати. А тоді голова його похилилася до самої підлоги, і він востаннє легенько зітхнув.” 

Тлумачити цей твір бралася незліченна кількість людей і можна згадати в першу чергу найближчого друга, завдяки якому ми й можемо читати Кафку, для якого творчість Кафки була релігійним осяянням, Доля Замзи, пише Макс Брод – не абсурдна випадковість, а справедлива спокута гріховності. Але чиєї? Ми знаємо про символічний архетип Джеймса Фрейзера про вічно вмираючого та воскресаючого бога, який він виклав у своїй книзі Золота гілка. Це бог, який помирає восени та воскресає весною, заради підтримання балансу в природі це і давньогрецький Адоніс, це давньоєгипетський Осіріс, вавилонський Тамуз, скандинавський Бальдр. Проте в християнській ідеї Ісус Христос - Бог, який прийняв людську подобу, який прийняв свого роду нижчу подобу, був посланий щоб власною жертвою знищити гріх. І з уст самого Ісуса як він каже Я прийшов, щоб ви мали життя. Тобто Бог помирає заради духовного переродження людей. Якщо Адоніс, Осіріс інші царі, які в свій час слугували уособленням божественної сили символічно помирали щоб підтримати баланс в природі, то Ісус помирає заради духовного відродження людини. І ким виступає Ісус ідеалом людини яка прожила своє життя як яскравий приклад для наслідування, як паразит в очах багатьох людей, які не змогли витримати такої духовної чистоти, такого яскравого світла правди та благодаті. І що люди роблять з ненависним їм паразитом? Вони його розпинають. Вони знущаються над ним. Вони плюють йому в обличчя. Вони забивають його до півсмерті. І символічний момент, про який також можна згадати, це як батько Грегора кидає в нього яблуками, одне з яких застряває в його тілі. Яблуко - як ми знаєм представляє собою плід із дерева пізнання, який вкусила Єва, а за нею Адам і це стало початком гріховного занепаду людства, яке пізнало добро і зло, яке стало смертним. І після цього Бог як пишеться в Бутті: “вислав його із еденського раю, щоб порати землю, з якої узятий він був.” 3.22 Тобто кидаючи яблука в Грегора, батько неначе прикутує його до землі, і говорить, що ти нікуди звідси не підеш. Ти приречений бути на землі, у формі паразита. Але на відмінну від Адама і Єви, які добровільно скуштували цей плід, Грегора насильно по суті батько повертає назад. Ще можна на цей момент подивитися під кутом як Грегор не пройшов остаточної метаморфози, останнім етапом в якій повинно було стати зречення Грегора своєї родини, яка насправді ніколи його не любила. І кидаючи яблука в свого сина, по суті Батько зрекається Грегора, і умовно каже іди звідси, ти нам не потрібен, а той лише продовжує бути в’язнем своєї родини. Він не звільняється з-під її гніту і продовжує належати їм. Грегор ні слова поганого не вимовив про свою родину. Він їх любить всім своїм серцем. Він прощає їх, він не тримає на них зла. І ось цей момент як він переконався, що мусить зникнути заради більшого блага, заради більшої мети, повинен зникнути, тому що любить. І оповідання закінчується тим що вся родина виїжджає на природу за місто, вони будують плани на майбутнє, їм світить сонце. Тобто як бачите, є основи для такого трактування Кафки. 

Звісно це не єдине трактування, перевтілення Грегора розглядають і з Фройдистського психоаналізу, і з сторони осягнення Бога і божественного на цій землі, і як спроба Кафки вирватися з під влади батька, і сотні інших сторін та можливих інтерпретацій, але як пише Богдана РоманцОва в своїй статті “Жоден роман, новела чи навіть лист Кафки не можуть мати однозначного тлумачення, адже в центрі творчості письменника – символ, який завжди виявляється ширшим за будь-яку інтерпретацію.” Тому є причини самому взяти книгу Кафки і незамиленим оком прочитати його, і можливо побачити те, що не побачив ні Камю, ні Набоков, ні Брод, ні Кундера, ні Борхес, ніхто з великих літературних авторитетів. Такі як Кафка спілкуються не лише і не виключно з ними, а з кожним, хто до нього прийде. І повірте йому буде що вам сказати.

Ваш,

ЧілНадБугом/2024